Я не твій брат, ти не сестра моя,
Ніколи не розказуй мені - хто
І в чому я винен на нашій землі,
Люди, як короблі.
Кожен пливе, поки хвиля несе
І поки глибока вода.
Глибока і темна до самого дна.
До самого, самого дна.
На глибині, зустрічаються всі,
Так ніби в морі місця нема,
І труться бортами, аж стогне земля
Від зависті, підлості й зла.
Хтось недоплив, бо йому помогли
Набрати повні трюми води,
Постати героями тої війни.
Дуже стати хотіли вони.
А до берега тихо хвилі несуть
Поранені душі живих короблів.
А від берега знов у море ідуть
Ті, хто вірив і правду знати хотів.
Наш океан, знає більше ніж ми,
Секрети всі у нього на дні,
А ми ходим зверху - великі й малі
Люди, як кораблі.
Гордо пливем, і не вірить ніхто,
Що ним зацікавилося зло.
І серед вітрів
Ми не чуєм щурів,
Які прогризають нам дно.
А до берега тихо хвилі несуть
Поранені душі живих короблів.
А від берега знов у море ідуть
Ті, хто вірив і правду знати хотів.
А до берега тихо хвилі несуть
Поранені душі живих короблів.
А від берега знов у море ідуть
Ті, хто вірив і правду знати хотів.
