Ной

Ранок на сірих ногах Нас заскочив босих, Мамо, я наче птах, Але з мене досить. Місто, якому болить І немає місця, Сонце зійде за мить. Ною, вернись за мною, Ною, я знову один, один. Ною, цією весною, Ною, вже повно води. Небо плаче дощем заливає човен, Хто він і як давно почалася повінь, Море стогне та хвилями накрива, Куди оком не кинь, то буде вода І той вітер, що дме та ніяк не дає Йому знов лаштувати вітрила, Коли час наставав вже ставати до пар, Він кричав: де ти є моя мила. Його рани весь час доїдала сіль, Та утричі сильніший глибинний біль, Що тримав на плаву його, допомагав Не піти на дно рибам на втіху. І тепер перетнути цей океан, Чи навіки залишитись сам на сам, Та як тільки та баржа пустилась вплав Він обернувся і так мовив Ною, вернись за мною, Ною, я знову один, один. Ною, цією весною, Ною, вже повно води