Захалявна Книжечка (feat. Микола Безкровний)

Це буде дещо з моєї "Захалявної книжечки" Хіба самому написать таки посланіє до себе Все дочиста розказать усе, що треба і не треба То не діждешся його, того писанія святого Тої правди ні од кого ждать не маю од кого То вже б, здавалося, пора: либонь, уже десяте літо Людям дав я "Кобзаря", а їм неначе рот зашито Воно не гавкне, не лайне (гоф-гоф) Неначе не було мене Мені, було, аж серце мліло Боже милий, як хотілось, хто-небудь мені сказав хоч слово мудре, щоб я знав Для кого я пишу, для чого? За що я Вкраїну люблю? Чи варт вона огня святого? Доборолась Україна до самого краю Гірше ляха свої діти її розпинають Замість пива праведную кров із ребер точать Просвітити, кажуть, хочуть материні очі Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні Чи хто згадає, чи забуде мене в снігу на чужині — однаковісінько мені В неволі виріс між чужими і неоплаканий своїми Я там же, плачучи, умру і все з собою заберу Малого сліду не покину на нашій славній Україні, нашій — не своїй землі I не пом'яне батько з сином Не скаже синові: "Молись, молися, сину" За Вкраїну його замучили колись Мені однаково, чи буде той син молитися, чи ні Та не однаково мені, як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її окраденую збудять Ох, не однаково мені Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом (за селом) Чи то так сонечко сіяло, чи так мені чого було? (Чому?) Мені так любо, любо стало Уже прокликали до паю, а я собі у бур'яні Молюся Богу і не знаю, чого так весело було Господнє небо і село Ягня, здається, веселилось І сонце гріло, не пекло (не пекло) Та недовго сонце гріло, недовго молилось Запекло, почервоніло і рай запалило Мов прокинувся, дивлюся: село почорніло Боже небо голубеє — і те помарніло (і те помарніло) Поглянув я на ягнята — не мої ягнята Обернувся я на хати — нема в мене хати Не дав мені Бог нічого, і хлинули сльози Тяжкі сльози А дівчина при самій дорозі Та й почула, що я плачу Прийшла, привітала Утирала мої сльози і поцілувала