До дна

Всі свої мрії, рани і болі, Я не покину, я вип'ю до дна. І заспівають разом зі мною, Ті, хто не винний, що доля така. Але порожнім стає моє свято, Знову навколо нікого нема. Бо вічних історій, не так вже й багато, Вони випиті до дна. Знову підняла шум невидима стать, Знову багатим- байдуже, бідні – кричать. Немає сенсу виясняти хто правий. -Ей, бармен!...- Так. – Повтори! Люди приходять ні звідки і спішать в нікуди, Люди згорають від іскри, тонуть у краплі води. І, якщо чесно, я забув, як звучить щире слово, Ех... давай по новій! Всі свої мрії, рани і болі, Я не покину, я вип'ю до дна. І заспівають разом зі мною, Ті, хто не винний, що доля така. Але порожнім стає моє свято, Знову навколо нікого нема. Бо вічних історій, не так вже й багато, Вони випиті до дна. Хтось знову просить допомоги чи поради, Я став спеціалістом по питаннях зради. Друзі знайшли мене, коли до успіху дійшов, Та, коли я попав в біду – друзів не знайшов! А на горизонті нова Барбі, це вже трохи бісить. Дві тони жіночого тіла за останній місяць. Та ці 50-ть кіло зайвими не будуть, Нє, краще посплю. Бармен розбудить. Всі свої мрії, рани і болі, Я не покину, я вип'ю до дна. І заспівають разом зі мною, Ті, хто не винний, що доля така. Але порожнім стає моє свято, Знову навколо нікого нема. Бо вічних історій, не так вже й багато, Вони випиті до дна. Є. Але я не можу так, Доганяти свої тіні. Це, неначе, вищий знак, Він ламає мої стіни... Та такі таланти навколо, Це нові мутатни чи шо, Нах... Що не співають, а стогнуть свої пісні Вміння тараторити сьогодні перетворіє невідані історії в народний шум! Бачиш, як утворюють дику бутафорію? - переписана історія, як змінний струм! Тік-тікі-так, як годинник (в такт) - це не фактор, а - так - не від'ємний факт! Кому - ні! Кому - так! Кому - peace! Кому - fuck! Кому - довгий антракт! Кому - click-clack I boom!!! Всі свої мрії, рани і болі, Я не покину, я вип'ю до дна. І заспівають разом зі мною, Ті, хто не винний, що доля така. Але порожнім стає моє свято, Знову навколо нікого нема. Бо вічних історій, не так вже й багато, Вони випиті до дна. Всі свої мрії, рани і болі, Я не покину, я вип'ю до дна. І заспівають разом зі мною, Ті, хто не винний, що доля така. Але порожнім стає моє свято, Знову навколо нікого нема. Бо вічних історій, не так вже й багато, Вони випиті до дна.