Мені потрібен тільки ти
Всі інші най ідуть босоніж
Якби вимірювали ми взуттям наше кохання
Мене б вже не знайшли серед поношених чобіт
Відверто кажучи все так це виглядає
Наче я кожен раз долаю дивний шлях
Проходжу поміж велетнів в твоїх очах
Які мене полонять в свою зграю
І я напевно досі відлітаю
Куди не знаю, взагалі не знаю
Помріяти б й повірити у щось прекрасне
Най світ цей згасне, в моїх очах лиш згасне
Ми так вмирали вже багато років
І рятували один одного прощанням
А де ж той спокій, той душевний спокій
Який колись ми називали лиш коханням
Тримаю твої руки й світло гасне
Як відпускаю темрява суцільна теж
Прошу у долі дай мені прекрасне
Відчути і осяяти цю межу
І ти немов картину намалюєш
Я встану й дофарбую тії чорні фарби
Цілуєш і цінуєш кожну мою душу
Яку ти вимальовував щоранку
