Біла стеля, вже очі не болять
Страх мов скеля, а втома ніби яд
Я борюсь та падаю все далі вниз
Я поруч, просто озернись
Моя слабкість це просто результат
Життя без Бога, де я для себе кат
Говорила совість: маєш? то ж цінуй!
Тоді боялась та тепер прошу
Зруйнуй все чого боюсь, поверни додому
Не дай мені пригадати те місце знову
Накрий мене ковдрою, залишся собою
Я буду дихати - навіки тобою
Що може бути світлішим, за погляд твій темної ночі?
Коли маю страх, не маю де дітись, ти поруч і досі!
Коли маю страх, немаю де дітись
Ти палкий зі мною тим світлом ділитись
Коли я впала, коли я плачу, ти на моєму боці
Я скільки разів розбивала коліна, об камінь, що зветься гординею
Я мала гріхи, які запивала гріхом та гіркою провиною
Тепер не сама, тепер не боюсь
Чую голос каже: Цінуй!
Якщо моє серце знов каменем стане, молитву мою почуй
Зруйнуй все чого боюсь, поверни додому
Не дай мені пригадати те місце знову
Накрий мене ковдрою, залишся собою
Я буду дихати - навіки тобою
Хвилю надії чекай після зливи
Сльози свої не ховай в безнадії
Будь щирий серцем, дотик Його відчуй
Стіни з бетону печалі мої зруйнуй
Хвилю надії чекай після зливи
Сльози свої не ховай в безнадії
Будь щирий серцем, дотик Його відчуй
Стіни з бетону печалі, прошу
Зруйнуй все чого боюсь, поверни додому
Не дай мені пригадати те місце знову
Накрий мене ковдрою, залишся собою
Я буду дихати - навіки тобою
