Всі проблеми залишаю на кінець як титри
Втрачені можливості у мене з них намисто
Совість поїдає мою душу надто швидко
Починаю розуміти, але надто пізно
Почуваюсь я, наче десь у цирку
Натягну краватку і сміюся істерично
Потім на підлозі я, мені вже не смішно
Я хотів змінитись, але стало надто пізно
Де я опинився?
Атмосфера є похмура я в собі закрився (є)
Черга до найкращого майбутнього за ким я?
Ми не є сумісні як свобода і в'язниця
Я скоріше хотів лягти і не прокинутись
Але я ще раз подумаю, чи було це правильним (а)
Рішення прийняв, а тому не можу я себе ненавидіть (no)
Коли там буде самотньо вночі, спокою нема мені
Залишаюсь в темноті
Я заплутаний в нетрях власних сумнівів
Я будую замок серед піска на березі
Тікі так, часу нема я на межі
Поглинаю негатив, наче я фотографія
Спільне фото біля мене поруч — то апатія
Я не хочу забути тобі
Кожна ця абстракція
Відчуття, що нічого не встигну залишу на цьому абзаці я
Рухаюсь я по інерції по цьому світу
Завело не туди, я шукаю вихід
Впевнений та поки молодий, амбітний
Вогник затухає, відчуваю стало надто пізно
