Хворий

(Я вважаю себе реалістом) (Але відповідно до філософських канонів) (Мене називають песимістом) (От хрінь, і що це означає?) (Що зі мною нудно на вечірках) Дрібний бездарь, зате повністю відданий справі Життя травить легені, опустивши в трави Душевні травми лягли на папір рядками В них усе моє нутро, а значить — не чіпай руками! Вихований дворами, довгими роками Зменшував білі підошви, стираючись об камінь Знаєш, життя не гладило за шерстю Тому я лисий і, здається, так легше живеться Добавить перцю, та толку? Треки всі прісні Серед піздатого репу, в мойом хуйовом тісно Дійсно, з роками важче жити за ідею Завжди був вірний сім'ї, та не завжди підтриманий нею І я не нию, просто говорю по факту Надіятись на людей важче, ніж на собаку Тримав червону вату, латаючи дирки у спині Та всі впевнені завжди, що вони не винні (Я вважаю, що людська свідомість) (Це фатальна помилка в еволюції) (Ми стали занадто самосвідомі) (Природа створила аспект природи без своєї участі) Хворий (хворий), сумний, тихий, кволий Руки опустив додолу, про щось Бога молить Люди (люди) в приміщеннях прозорих Ні, це не ми, це ви крокуєте з кінцевих, мов зомбі Безодня, в якій мені так самотньо Усмішка на обличчі, та радість присутня лиш зовні Сьогодні мій день і я хотів би так жити Щоб після себе, крім цих хмурих пісень, щось залишити Квіти підперли плити з граніту На них останні дати тих, хто так хотів жити Вітер, неси мене в країну мрій І звідти більше ніколи забирати не смій Я свій тут, але оточуючим треба не багато Поєбатися, вдягнутися і ситно пожрати Комусь постійно мало, навіть коли дуже багато Іду в храм своєї душі, гріхи сповідати (Це звучить, аж надто, бляха, погано, Раст) Життя — баскетбол, точніше, вільний кидок Ти маєш дві спроби закрити цим крисам рот Вихований, тому не піділлю перший у вогонь бєнз Але заберу твої лаври — Леброн Джеймс Завжди знав, що це не просто так, не просто бути Для когось прикладом, може, для когось, може, другом Із плином часу ми інших менше розумієм Закриваємся в собі, собою хворієм Життя — проклятий острів, а я на ньому Тедді Загублений собі коп, змазаний в акварелі Стараюсь знаходити факти, але, сука, хибно Дайте хоть знати, що ви тут, а то я наче привид (привид) І приведи мене, моя біда, де будуть всі мої, де буде моя сім'я Говорять, час лікує, ага, як би не так Лікують люди, а час нас тільки вбива Знову закритий в душі коридорах Замкнутий у полоні злоби і думок хворих Навколо лиш мрії, обернуті у попел Нема нічого, окрім років і стоптаних кроків Частіше сам по собі, тож не виказував лику Закриті вікна від людей і їх поглядів диких Нема від цього ліків, тому й так давить виски Не даром казали "не падай в ці чорні піски" Дививсь на зорі з надією на кращу долю Та вона лиш завела мене в ці коридори Тепер, як хвора потвора, під носа щось тараторить Колами бродить, як спрагу, втамовує свою похіть А дні ідуть і так важко зловити в них суть Та навіть друзі не збагнуть і в тупу поржуть Ні, це не гон, а бачення із низу в гору Крокуючи серед клонів, бачити, будучи хворим (Ми — створіння, що страждають в ілюзії, ніби мають своє "яЄ) (Таке собі зрощення чуттєвого досвіду та почуття) (Повні переконань і запрограмовані, що кожен щось із себе представляє) (А насправді ми — ніхто) (На твоєму місці, я би припинив фонтанувати таким лайном)